Світ ловить людей, а люди тікають у блоги. Інтернет ловить блогерів, а вони знову повертаються у світ. Замкнене коло якесь.
Наразі я втекла від того, що "нормальні люди" називають весною, а я - черговим днем з погодою змішаного типу.
То дощ, то сніг, то сонечко, як сказилося, палить, хоч роздягайся посеред Хрещатика. І тільки ти така, окрилена, починаєш знімати пальто, як з Дніпра прилітає вітер. Гуд бай, зачіска (і помада, в принципі, теж)! Привіт велике сіре "щось" плюс дощик!.. А я саме парасольки не взяла - чесні синоптики обіцяли, що "ну сьогодні точно дощу не буде". От і вір після цього людям!
Мокра, як чихуахуа, приплелась додому.
Мамуля весело: "Як день минув, сонечко?"
Яке там сонечко! Тече дах в небесної канцелярії так, що будь здоров! Видно: заборгували вони за електрику, то нам тепер за це і світло, і тепло вимкнули. Треба б якось скинутись на нормальну погоду. Хто за?
Мама. Мама взагалі сонечко любить. При чому у великій кількості. Особливо на морі, з якого вона завжди повертається з чудовою рівною засмагою. Картина Рєпіна "Мама з'їздила на море"...
Плюс півтона до кольору шкіри - "Даша з'їздила на море". При чому, море в нас з мамою було однакове.
Думаю, це щось особисте: сонце мене за щось ненавидить і таким чином зводить рахунки.
Було б воно людиною, я б уже складала план помсти, та оскільки воно - газова куля з таким діаметром, до якого мені ще повніти і повніти, то мститися йому... ризиковано.
Тому доводиться терпіти витівки цієї нахабної лампочки.
Нічого! Не довго ще.
П'ять мільярдів років і я танцюватиму на твоїх поминках!..
А поки що можна зайнятись чимось більш приземленим. Могилу тобі почати рити, чи що?
Так, пора б уже. Піду, позичу в сусідів лопату. А ти нікуди не йди! Чуєш! Що як я повернуся було тут!
Мовчить. Мовчить - це добре. Мовчить - це ще не зовсім клініка.
Якщо я розмовляю з Сонцем - це ще таке. Біда буде, коли воно зі мною заговорить.
Немає коментарів:
Дописати коментар