Диявол

Хочу побачити оригінального "Диявола" Врубеля. Для чого? Щоб зрозуміти, що зламало життя талановитій людині... а потім зробити шість мільярдів копій і надіслати кожному.

Чи знайомі ви з цинічними стервами, у яких завжди все добре, не зважаючи на те, на скільки сильно від цього страждають інші?
Впевнена: так. І справа не в тому, що мене одна з них якраз дістала і я, така вся засмучена і заплакана, напившись валер'янки, сиджу тут перед ноутбуком і виливаю на екран свої примітивні переживання, вважаючи їх криком душі.
Нічого подібного.
Так, з цинічними стервами я знайома добре.
Одну навіть ось уже дев'ятнадцять років у дзеркало розглядаю.
Думаю: якби мені відповідну посаду і повноваження, то мене б усі боялись, а за очі називали якщо не мимрою, то відьмою або й якимись менш літературними словечками (ну, це залежить від рівня вихованості і освіти "тварей дрожащих"). Просто моє улюблене стерво спить собі до пори до часу в глибинах підсвідомості, щоб колись прокинутись і показати всім, хто тут носить Prada.
Не звертайте уваги на короткий відступ - це я просто заздрю старшим колегам, які мають право зневажати підлеглих.
Так от, такі жіночки (хоча серед чоловіків теж є "прекрасні, люблячі керівники") насправді дуже чутливі, знаю, всі про це говорять, але не дай то вам Бог сказати про це ЇМ! І нема чого розраховувати на те, що вони візьмуть собі і переродяться за якихось три дні, як Маргарет з "Пропозиції", бо не всі стають стервами через важкі життєві обставини. Комусь це може просто подобатись, хтось таким народився, для когось це - життєва філософія. Для переважної більшості - все одразу.
Тому, чесно, сприймайте таких от дияволів во плоті як даність.
Вони отруюють життя вам, а ви таємно мрієте про те, що зовсім скоро їх зіб'є машина... автобус... а краще - поїзд і вічна пам'ять. Але, поки доля не на вашій стороні, терпіть, шановні! Терпіть і сподівайтеся, що колись ваш особистий диявол таки вирветься на волю.
І тоді ВИ перестанете боятися, бо боятися стануть...