Ужгород-Київ

твір із шухляди

листопад 2011 р.

За п’ять хвилин почнеться новий день. Комусь він принесе багато радості, іншим – суцільні лиха. От би знати, що ж випаде мені у цій життєвій лотереї…

Втім, я лукавлю, бо точно знаю: випаде дорога. Адже лише за якихось п’ять хвилин приїде потяг, який відвезе мене світ заочі у чудесну країну мрій.

Позіхаю. Дивлюся на годинник… Ще зовсім трішечки, і холод непривітного перону зміниться теплом і затишком вагону.

Раптом мертву тишу порушує незадоволений гучномовець. Розбуджений серед ночі тітонькою середнього віку, він шипить, крехтить і бурмоче щось образливе. Та наполеглива дикторка не здається. Вона, як справжній Прометей, зараз подарує людям світло – оголосить про прибуття карети до країни мрій…

–  Швидкий потяг номер вісімдесят один…

–  …щоб тебе, жінко, діти били! Я тільки заснув, а ти одразу будиш! Та ще й плюєшся в обличчя!.. – заглушив її слова гучномовець.

–  Повторюю, - не здавалася дикторка, - швидкий потяг…

–  …і не совісно тобі…

–  …запізнюється на одну годину! – розтоптала жіночка мої надії на теплий чай і затишок нижньої полиці.

–  …все, завтра ж звільняюсь! – прошипів гучномовець і знову ліг спати.

Що ж, не вийшло з дикторки Прометея, а шкода.

Сумно зітхаю і плентаюсь до зали очікування.

В цей момент доля глузливо показує мені язика і табличку: «Працює з 8:00 до23:00». Дивлюся на годинник: п’ять хвилин на першу. Знову зітхаю і йду до другої зали.

Цього разу доля показує дулю: «Місця для дітей та інвалідів». Критично оглядаю своє здорове тіло, пригадую, що якраз минулого тижня святкувала вісімнадцятиріччя і зітхаю ще раз.

До третьої зали навіть не йду, бо біля неї вже давно чекає доля, якій аж не терпиться знову взяти мене на кпини: «Платна зала. Вхід 10 гривень». Якщо розібратися: десять гривень – це не так уже й багато: літр бензину, дві чашки кави або три сумнівні пиріжки з м’ясом. Та якщо врахувати той факт, що я – студент, то ця сама «десятка» перетворюється на доволі значну суму, за яку можна смачно поснідати в їдальні, придбати зошит на 96 аркушів чи вічну ручку «Флаєр», якої вистачить на цілий семестр (а якщо конспектувати не дуже старанно, то на й на два)! Доля, до речі, знає про це. Тому ще й досі стоїть біля недосяжної третьої зали. Що ж, стій собі! А я піду на вулицю – мерзнути.

Але моїй супутниці, вочевидь, хотілося ще трохи подражнитись, бо, щойно я вийшла на перон, вона, гиденько усміхаючись, тицьнула тоненьким пальчиком у небо.

Кап… кап… кап…

–  Шшш… Кахи-кахи… Та щоб тебе, жінко, - знову прокинувся гучномовець.

–  Швидкий потяг номер вісімдесят один, сполученням… - пролунав голос заспаної дикторки.

–  Та всі й без тебе знають! – знову втрутився гучномовець.

–  …прибуває на третю колію!

Після цих слів прокинувся сонний вокзал. Нізвідки з’явилися вічно-заклопотані люди і почали швидко перебігати колії. Ці сірі безликі постаті навіть не помічали, що під їхніми ногами оживали рейки, а над головами перешіптувалися схвильовані лінії електропередач. А потім враз усе замовкло, принишкло й завмерло перед величчю ПОТЯГА.

–  Ура! – радісно вигукнула я, та одразу ж роззирнулася: чи ніхто не бачив, та всім, на щастя, було не до мене – їхньою увагою заволодів ВІН.

Одна лише доля скептично подивилась на мене, а потім махнула рукою і зайшла до вагону.

–  Ваші квитки, - незадоволено бурмотіла заспана провідниця.

–  Чому ви така сумна? – щиро здивувалась я.

–  Я не сумна, я – сонна,- огризнулася жінка. – До того ж, дівчино, моя посмішка не входить у вартість квитка.

–  А шкода. Я б за це доплачувала, - вже вкотре зітхнула я і зайшла до вагону.

За кілька хвилин потяг рушить і повезе мене у країну мрій. Втім, повезе він усіх. Тільки їм на те буде пофігу.

До речі, про країну мрій (на фото). Звісно, хтось може сказати: тьху, та це ж Київ. Себто, столиця України.

Таким людям хочу сказати 2 речі:

1) А куди ви думали я приїду на потязі "Ужгород-Київ"?

2) У тому ж і меседж, люди, у тому ж і меседж.

Не гарантую, що ця світлина саме з тієї подорожі, але точно з папки "2012 рік". (Так, я належу до того типу людей, яким пити не дай, їсти не дай - дай тільки файли посортувати за роками).