За жанром твір Галини
Пагутяк «Тебе спалить сонце» - містична новела, написана у стилі магічного
реалізму. Реальні події (розмова з бабусею) тісно переплітаються із світом
міфологічним (житній вовк, який спостерігає за хлопчиком). Головна рушійна сила
у творі – порушення табу, яке виникло на міфологічному підгрунті (віра у те, що
не можна ходити на річку опівдні, бо тоді побачиш потопельника чи злого духа).
Порушення цієї заборони має і цілком реальні наслідки: фразу «тебе спалить
сонце» можна сприймати і як метафору, однак вона також має інше значення:
«перегрітися на сонці, отримати опіки або сонячний удар».Темою для новели «Тебе спалить сонце» стало життя дитини у селі.
Головний герой – хлопчик
дошкільного віку (вік у новелі не вказаний), навколо якого зосереджено події
новели (бабуся, мати, інші діти згадуються виключно у контексті їхніх стосунків
із хлопчиком), однак дитина не є героєм-оповідачем.Побіжно у творі наявні теми: відносин батьків і дітей; життя у
посушливих районах; порушення табу («злочин і кара»).Авторка малює перед нами
село, у якому все повинно мати якесь практичне значення: якщо дитина йде на
город, то рвати кріп; якщо до криниці – по воду для прання, а коли хлопчик
захотів піти відпочити «до води» (невеликого озера), його лякають тим, що
«спалить сонце».Головна ідея твору полягає у тому, що ми обираємо шлях, яким підемо. І повинні
робити це свідомо, зваживши всі аргументи «за» та «проти», оскільки відповідати
за вибір доведеться нам самим.
Цю ідею можна
сформулювати й інакше: «людина не повинна
жити у рамках, поставлених їй суспільством; вона має робити вибір самостійно».Проблематика твору досить широка: наявна тут і проблема приреченості (жити так, що «кожен день
схожий на попередній»), відповідальності
(перед собою та іншими: перед матір’ю за те, що спізнився, перед бабусею за
кріп, який «обсіла тля»), дитинства
(точніше, відсутності повноцінного дитинства у дітей, які живуть у селі, і яким
доводиться працювати змалечку).
Проте найголовнішою є проблема вибору між способом
існування нав’язаним суспільством і таким, як хочеш ти сам. Головний герой міг уникнути
негараздів, якби залишився вдома, стоячи на колінах на городі, доки б не
згорбатів. Однак він обирає дорогу, в кінці якої «його спалить сонце».У творі наявні мотиви:- циклічності («Кожен день схожий на попередній: блакитне небо, сонце і
спека»);
- передбачення («Це смерть перестріла його на порозі й застерегла»,
сказавши: «сонце тебе спалить, як стане між першою і другою горою»);- дороги (хлопець біжить нею до ставка – купатися: «Він біжить
стежкою до гостинця, м’якого, наче тісто, аж ноги стигнуть, а там попід горби,
попри городи»; на дорозі дитина падає і збиває коліна; а тоді підіймається і
біжить «стежкою в житі до старих верб»; фактично подієвий ряд у творі в
основному і складає дорога хлопчика з городу до води).Метаморфози у творі наявні, та жодна з них не здійснена до кінця
(реалістичне переважає над магічним): тіло головного героя «розтавало у воді»,
але так і не розтануло; хлопчик «повашно плавав, уподібнюючись до риб», але й
на рибу не перетворився.
Особливість манери оповіді. Загалом розповідь ведеться від ІІІ особи однини. Автор іноді висловлює власне ставлення
до подій (використовуючи емоційно-забарвлену лексику та окличною інтонацією): «О,
той кріп! Скільки можна казати, що його геть обсіла тля, аж він
скрутився». Також у мові автора представлені діалектизми та просторіччя:
«баняк» (велика миска), «зупа» (суп), «зимна» (холодна), «гостинець» (битий
шлях), «очамріла» (очманіла), «калабаня» (калюжа), «повашно» (повільно). Наявність
розмовної лексики у мові героя-оповідача свідчить про те, що розповідь ведеться
від імені представника південно-західного наріччя, який не брав участі в
описуваних подіях, а був лише мовчазним спостерігачем. Прямих вказівок на
стать, вік, соціальний стан, спорідненість оповідача з героями твору немає.
Для даної новели не
характерні багатослівні детальні описи
природи чи людей. Навпаки: авторка досить стисло, кількома влучними штрихами
створює картину зовнішнього світу («річка пересохла, і в криниці нема води, і
город аж корчиться від спраги»). Кожна деталь працює для посилення загального
настрою твору. Приміром, для характеристики спеки використовується прийом
непрямого опису: «мурашки безтямно кидаються на тіло, вкрите потом», «баняк з
помиями обліпили мухи».Образна система твору:- город – символізує
щоденну роботу;- вода – символізує
відпочинок;- сонце – уособлює
небезпеку, страх;- [постійна] спека – символ монотонного
безрадісного життя, в якому немає місця надії на краще (бо єдиний шлях
порятунку – вода у невеликому озері – є табу).
У новелі бачимо язичницький
образ-символ – житнього вовка (зустрічається також у романі Галини Пагутяк
«Зачаровані музиканти») – у хліборобських народів дохристиянського періоду –
уособлення тварини, яка може впливати на врожай. Вовк не бере участі у подіях –
лише спостерігає за хлопчиком. Ми не можемо сказати, добрий він чи злий
(відповідно, не знаємо, який урожай має бути цього року).Смерть уособлена в образі «баби, замотаної
в чорну хустку, низенької і горбатої».
Мова твору.Наявна велика кількості діалектизмів: бабуся називає онука «синцю», у мові автора зустрічаємо такі
слова як: «баняк», «зупа», «зимна», «гостинець», «очамріла», «калабаня», «повашно».Антитези: «ворог-сонце» і «спокуса-вода»; «город» і «вода».
Порівняння: «гостинця, м’якого,
наче тісто»
Градація: «всі вони шепотіли, співали, кричали»
Уособлення: «город аж корчиться від спраги», «сонце стане між першою і
другою горою»; «сонце ще не дійшло до першої гори».
Хронотоп.
Із перших двох речень ми
дізнаємося, що час у селі –
циклічний: «кожен день схожий на попередній». Єдине, що відрізняє його від
решти – хлопчик пішов до озера. Раніше він там ніколи не був – йому про це
місце «діти казали».Безпосередня дія
починається, коли головний герой, рвучи кріп, згадує про ту воду і вирішує піти
туди. Таким чином він розриває циклічність часу. І далі ми вже бачимо лінійне
розгортання подій.Досить цікаво вимірює час
бабуся (не годинами і хвилинами, а положенням сонця відносно гір). Жінка
говорить: «...тобі треба вернутися, як сонце стане між першою і другою горою».
Жоден із героїв твору
не має імені.
Якщо виходити з позиції, що ім’я певним чином конкретизує людину (наділяє
певними характеристиками), то герої даної новели – герої-типи (хлопчик – не
конкретний хлопчик, а взагалі всі хлопчики, які живуть у селі).
Універсалізується також місцевість: немає жодної топографічної прив’язки, окрім
двох гір (які можуть бути будь-якими горами, чи навіть горбами).
Новела є незавершеною і фактично: ми так і не дізналися, чи спалило
хлопчика сонце і формально(останнє речення - незакінчене):«Сонце терпляче його
очікувало, спинившись між першою і другою горою, а зголоднілі риби кусали за
литки...»Таким чином автор залишає
фінал відкритим.Повернеться хлопчик
додому чи так і залишиться на плавати на поверхні озера і перетвориться на
рибу? На це питання кожен відповість по-своєму.
Галина Василівна особисто
запевняє, що «хлопчик не помер, а пережив містичний жах через порушення табу»,
проте, вочевидь, це саме той випадок, коли після написання твір починає жити
власним, окремим від авторки, життям?
Автор: Гладун Дарина, студентка 3 курсу спеціальності "Літературна творчість, українська мова та література" Інституту філології КНУ ім.Т.Шевченка.
Немає коментарів:
Дописати коментар